Право на повагу до приватного і сімейного життя

Що мається на увазі під «приватним життям»?

«Приватне життя» — це широке поняття, яке неможливо чітко визначити. У контексті прав людини під ним розуміють усі аспекти життя та ідентичності людини: як соціальні, так і фізичні. Відповідно, приватне життя включає зовнішній вигляд людини, її сексуальну орієнтацію, інтереси, уподобання, професійну та приватну діяльність, стосунки з іншими людьми — родичами, друзями та ширшим зовнішнім колом, життєвий вибір, житло та кореспонденцію. Простіше кажучи, приватне життя охоплює всі аспекти способу життя людини, або те, що людина вважає елементами своєї особистості. 

Чи існують із цього винятки?

Право на приватне життя не є абсолютним і тому може підлягати обмеженням.
 
Європейська конвенція з прав людини передбачає три критерії, яким має відповідати певне обмеження для того, щоб бути законним:

1. обмеження передбачено законом: у національному праві є положення, яке дозволяє таке обмеження;
2. обмеження необхідне в демократичному суспільстві для: 

  • захисту національної безпеки;
  • захисту громадської безпеки;
  • захисту економічного добробуту країни;
  • запобігання заворушенням чи злочинам;
  • захисту здоров’я або моралі;
  • захисту прав і свобод інших осіб;

3.обмеження є пропорційним (не більшим, ніж потрібно для досягнення поставленої мети).

Ці критерії так само здобули в цілому визнання та застосовуються іншими міжнародними інституціями з прав людини, а також численними національними керівними органами. 

Хто захищає це право?

Держава є основним гарантом прав людини. Вона має подвійні зобов’язання: негативні (зобов’язання «не робити» чогось) і позитивні (зобов’язання щось «робити»). 

Негативне зобов’язання полягає в утриманні від свавільного втручання в приватні справи окремих людей. Позитивне зобов’язання полягає в забезпеченні поваги до приватного життя у стосунках між людьми. 

Міжнародне визнання цього права

Це право сформульовано після завершення Другої світової війни, коли міжнародна спільнота вирішила встановити загальний стандарт захисту основоположних прав. 

1948 року з цією метою було ухвалено Загальну декларацію прав людини.  У статті 12 Декларації зазначено:

«Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, тайну його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань». 

Це право згодом внесено до міжнародних і регіональних конвенцій із прав людини. Цікаво, що сфера застосування цього права з часом розширилася. Світова спільнота не могла собі уявити, що в майбутньому великий обсяг особистої інформації буде зберігатися віртуально. З розвитком сучасних технологій сфера дії цього права розширилася і тепер вона так само включає приватність в інтернеті.

У контексті

Джерела

Останнє оновлення 07/03/2024