Що таке катування?
Катування — це широке поняття, яке не має загальноприйнятого визначення. Простими словами, катування означає будь-яку дію, що завдає сильного болю або страждання, фізичного чи психологічного. Катування — це навмисна дія, якої зазвичай вживають для отримання відомостей або зізнання від затриманої особи, для покарання, примусу, приниження та/або залякування.
Що таке нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання?
Різниця між катуванням і нелюдським або таким, що принижує гідність, поводженням полягає в тяжкості завданих страждань. Катування передбачають найвищий ступінь інтенсивності та завдаються навмисно. Нелюдське поводження або покарання передбачає менше страждань у порівнянні з катуванням. Воно має досягати мінімального ступеня тяжкості та спричиняти або фактичні тілесні ушкодження, або сильні психічні страждання. Воно не обов’язково має бути навмисним. Поводження, що принижує гідність, ображає людину, зневажає її гідність або викликає страх. Воно не обов’язково має бути навмисним і часто не призводить до тілесних ушкоджень.
Вичерпного переліку діянь, що кваліфікувалися б як катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження, не існує, їх визначення завжди залежить від обставин. Оцінювання відповідних подій завжди має відносний характер і включає такі чинники як тривалість поводження, вік, стать і стан здоров’я потерпілого, умови та наслідки поводження тощо.
примітка Заборона поширюється також на випадки депортації або екстрадиції, якщо існує реальна небезпека того, що особа зазнає катувань або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження на батьківщині.
Чи можуть катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження бути виправданими?
Катування та нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження не можуть бути виправдані. Ця заборона має абсолютний характер, винятків не існує. Ані громадський інтерес, ані права інших осіб, ані вчинки постраждалих, якими б небезпечними особами чи злочинцями вони не були, не можуть виправдати порушення цього права. Навіть під час війни катування забороняються без жодних винятків.
Хто захищає це право?
Держава є основним гарантом прав людини. Вона має подвійні зобов’язання: негативні (зобов’язання «не робити» чогось) і позитивні (зобов’язання щось «робити»).
Негативне зобов’язання вимагає від держави утримуватися від усіх форм неналежного поводження, тобто не катувати людей і не поводитися з ними в нелюдський та/або такий, що принижує гідність, спосіб. Позитивні зобов’язання вимагають від держави захисту людей від неналежного поводження (шляхом ухвалення відповідних законів, забезпечення потрібного навчання тощо) та ефективного розслідування скарг на жорстоке поводження.
Міжнародне визнання цього права
Норми, що забороняють катування та нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження, були сформульовані після завершення Другої світової війни, коли міжнародна спільнота вирішила встановити загальний стандарт захисту основоположних прав. У 1948 році прийнята Загальна декларація прав людини, стаття 5 якої зазначає:
«Ніхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гідність, поводження і покарання».
Ця заборона також міститься в міжнародних і регіональних конвенціях із прав людини. 1984 року ООН ухвалила окремий правовий документ, повністю присвячений забороні катувань та нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження, Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання.