Що таке право на життя?
Кожен має право на життя. Право на життя — одне з основоположних прав людини, гарантоване всіма загальними міжнародними документами з прав людини.
Комітет з прав людини ООН відзначав:
«[Право на життя] — це найвище право, від якого не допускається жодних відступів, навіть у ситуаціях збройних конфліктів та інших надзвичайних ситуаціях, що загрожують життю нації».
Однак в реальності позбавлення життя стається за багатьох різних обставин, що включають випадки як навмисного заподіяння шкоди, так і шкоди, яку можна передбачити та якій можна запобігти. Це може статися внаслідок злочинного насильства та насильства з застосуванням вогнепальної зброї, дорожньо-транспортних пригод і нещасних випадків на виробництві, погіршення стану довкілля та стихійних лих, фізичних і психічних захворювань, поширення небезпечних для життя хвороб, збройних конфліктів, крайніх злиднів, масового голоду та недоїдання.
Хто захищає право на життя?
Держава є основним гарантом прав людини й тому вона повинна забезпечувати дотримання та захист права на життя в країні.
Це означає, що:
- представникам держави дозволяється застосовувати летальну зброю лише за надзвичайно вузького переліку обставин, що повинні мати винятковий характер, і лише тоді, коли це абсолютно необхідно;
- якщо представники держави усвідомлюють, що чиєсь життя перебуває або може перебувати під загрозою, вони зобов’язані зробити все можливе задля захисту такої особи;
- якщо когось позбавлено життя, держава зобов’язана розслідувати цю справу.
Обов’язок держави з захисту життя також включає створення правової бази для забезпечення повної реалізації права на життя, у тому числі шляхом ухвалення нормативно-правових актів для захисту від усіх обґрунтовано передбачуваних загроз, що можуть походити від державних або приватних суб’єктів, а також організацій або державних органів і структур, наділених повноваженнями з захисту права на життя.
Чи може бути виправданим позбавлення життя?
Хоча право на життя є одним з основних прав, воно не є абсолютним. Провідні документи з прав людини забороняють свавільне позбавлення життя. Це означає, що в виняткових випадках позбавлення життя не матиме свавільного характеру. Наприклад, у випадках самозахисту або застосування потенційно смертоносної зброї задля забезпечення правопорядку. Однак слід зауважити, що застосування сили за таких обставин має становити крайній захід і бути суворо необхідним для захисту життя від неминучої загрози.
Міжнародне визнання цього права
Норми, що захищають право на життя, сформульовані після завершення Другої світової війни, коли міжнародна спільнота вирішила встановити загальний стандарт захисту основоположних прав.
У 1948 році прийнята Загальна декларація прав людини. Її стаття 3 зазначає:
«Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність».
Право на життя містять також усі найважливіші міжнародні й регіональні конвенції з прав людини.