У чому полягає обов’язок захищати право на життя та як визначити, чи було воно порушене?
Кожен має право на життя. Це означає, що представники держави мають не лише утримуватися від безпідставного позбавлення життя, а й активно його захищати та розслідувати будь-які випадки неприродної смерті.
Це означає, що:
- представники держави мають право застосовувати смертельну силу лише у виняткових випадках і лише тоді, коли це є абсолютно необхідним;
- якщо представникам держави відомо про наявну або можливу загрозу життю людини, вони зобов’язані вжити всіх належних заходів для його захисту;
- якщо людину було позбавлено життя, держава зобов’язана провести розслідування цього факту.
Дізнайтеся більше про таке:
Загальні принципи
Як правило, представники держави, наприклад, поліціянти, тюремний персонал або прикордонники, не мають права застосовувати смертельну силу під час виконання щоденних обов’язків. Однак у деяких виняткових випадках вони бувають змушені застосувати смертельну силу, щоб запобігти ще більшій шкоді. Представникам держави може бути дозволено застосування смертельної сили, але лише в таких ситуаціях:
- для захисту іншої людини від неправомірного насильства
- для законного затримання особи
- для запобігання втечі особи, яка законно перебуває під вартою
- для припинення заворушень або повстання
приклад Охоронець пенітенціарного закладу має право використати вогнепальну зброю проти особи, яка намагається втекти з такого закладу і може становити загрозу для інших. Проте охоронець не має права застосовувати зброю проти особи, яка відмовляється від переведення до іншого місця, але не становить небезпеки для життя чи здоров’я інших людей.
важливо Заборонено умисно позбавляти людину життя.
Порядок застосування смертельної сили має бути визначений національним законодавством, а представники держави зобов’язані суворо дотримуватися цих правил.
Критерії оцінювання
Смертельна сила може застосовуватися лише тоді, коли це є абсолютно необхідним, а її застосування має бути суворо відповідним до загрози, яку становить особа! Якщо внаслідок застосування сили було вбито людину, держава має довести, що:
- існувала одна з вищезазначених законних підстав;
- не було жодного іншого ефективного способу розв’язати ситуацію;
- застосування смертельної сили було пропорційним до вчиненого правопорушення та рівня небезпеки, яку становила особа (наприклад, що зброю було використано не для того, щоб лише завадити людині розпочати бійку, або що особа, яка намагалася втекти з-під законного тримання під вартою, могла завдати серйозної шкоди іншим).
Держава може нести відповідальність незалежно від того, як саме її представники спричинили смерть людини — прямо чи опосередковано, а також від того, чи мали вони намір її вбити. Тому смертельна сила завжди має застосовуватися з обережністю, з належним плануванням, якщо це можливо, та з урахуванням ризиків для сторонніх осіб.
Якщо представники держави не дотрималися цих правил під час застосування смертельної сили, що призвело до загибелі людини, право на життя за цих умов, найімовірніше, було порушено.
Якщо державним органам відомо або мало бути відомо про реальну і безпосередню загрозу життю людини, вони зобов’язані вжити всіх необхідних і розумних заходів, щоб уникнути такої загрози.
приклад Поліціянти або тюремний персонал повинні перевести людину з камери в разі нападу на неї або реальних погроз щодо вбивства з боку інших ув’язнених.
Особливу увагу слід приділяти особам, яких держава тримає під вартою, наприклад, затриманим чи ув’язненим особам, адже держава зобов’язана надати пояснення в разі їхньої смерті.
приклад Якщо затримана особа має серйозні травми або ознаки суїцидальної поведінки, але не отримує медичної чи спеціалізованої допомоги і внаслідок цього помирає, така ситуація, найімовірніше, буде порушенням обов’язку держави захищати життя.
Водночас обов’язок захищати життя не означає, що влада має вживати заходів, яких не можна було б обґрунтовано очікувати, або робити неможливі речі для запобігання смерті.
В Україні, якщо член вашої сім’ї або близький родич помре під час тримання під вартою, у слідчому ізоляторі чи у в’язниці, державні органи — у тому числі, Державне бюро розслідувань та прокуратура — зобов’язані провести повне, оперативне та ефективне розслідування обставин смерті.
Цей обов’язок не залежить від обставин смерті — чи то безпосередньо з вини представників держави, чи за нез’ясованих обставин, коли держава позбавила особу свободи. Органи влади зобов’язані встановити причину смерті, знайти винних (якщо такі є) і забезпечити притягнення їх до відповідальності.
Відсутність розслідування такої смерті з боку держави — насамперед якщо вона сталася в місці позбавлення свободи — може становити порушення права на життя, гарантованого статтею 27 Конституції України та статтею 2 Європейської конвенції з прав людини.
Кримінальний процесуальний кодекс України регулює порядок розслідування смерті, що сталася в місці позбавлення свободи, яке має проводитися під процесуальним керівництвом органів прокуратури з дотриманням принципів законності, неупередженості, оперативності та ретельності.