Усі обмеження прав людини повинні передбачатися законом. Це означає, що державні службовці можуть приймати індивідуальні рішення про обмеження прав людини лише тоді, коли їм це дозволяє закон. Зазвичай закон визначає обсяг обмеження прав людини, а також рівень дискреційних повноважень державних посадових осіб під час ухвалення такого рішення.
Однак деякі закони не залишають місця для індивідуальних рішень і безпосередньо встановлюють обмеження, що мають застосовуватися в усіх випадках. Вони звуться заходами загального характеру або обмеженнями прав людини, включеними безпосередньо до законодавства. Їх застосовують однаково в усіх випадках, на які поширюється дія закону, без жодної індивідуальної оцінки.
Ці обмеження можуть набувати різних форм. У багатьох випадках вони не перешкоджають реалізації прав людини взагалі, а лише визначають спосіб або умови, за яких можна реалізувати певні аспекти прав. Такими можуть бути строки подання документів до суду, податкових декларацій чи інших документів, умови доступу до певних професій, віковий ценз для отримання права голосу або права бути обраним тощо.
приклад Вимога про отримання певної освіти чи ліцензії може обмежувати право на вільний вибір професії. В Україні судді, лікарі, пілоти літаків та інші фахівці повинні мати вищу освіту, а в деяких випадках — спеціальну ліцензію для роботи за фахом. Таку ліцензію іноді потрібно періодично продовжувати.
Навіть якщо обмеження передбачене законом і унеможливлює індивідуальну оцінку, воно все одно має бути необхідним і пропорційним. Це означає, що, закріплюючи обмеження в законодавстві, потрібно ретельно аналізувати всі складові основоположного критерію обмеження прав, у тому числі законну мету, альтернативні заходи й пропорційність.
Оскільки встановлені законодавством обмеження негнучкі та зазвичай застосовуються до всіх однаково, законодавець повинен приділити особливу увагу будь-яким видам дискримінації або нерівного ставлення, що можуть виникати внаслідок однакового застосування закону до різних людей. Це може означати, що в деяких ситуаціях законодавцю доведеться передбачити винятки із загального правила.
приклад Якщо судовий збір за подання касаційної скарги становить 200 відсотків від збору за подання позовної заяви, то законодавець має передбачити механізми, що дозволили б особам, які перебувають у скрутному соціально-економічному становищі й не здатні сплатити судовий збір, мати доступ до суду.
Дізнайтеся більше про критерії обмеження прав людини.
У деяких випадках законодавчі формулювання містять повну заборону на реалізацію певних аспектів прав людини. Їх іноді називають також абсолютними заборонами на реалізацію конкретних прав людини.
Наприклад, Конституційний суд Латвії вважає заборону абсолютною, якщо вона:
- спрямована на всіх осіб, що належать до певної групи, тобто не передбачає індивідуального оцінювання і, відповідно, не передбачає винятків
- не має терміну закінчення й застосовується протягом усього життя людини.
У таких випадках Конституційний суд Латвії покладає на законодавця особливу відповідальність за проведення ретельного аналізу необхідності й пропорційності такої абсолютної заборони. Конституційний суд Латвії зокрема вимагає від законодавця:
- належним чином обґрунтовувати потребу в абсолютному обмеженні (законну мету)
- ретельно аналізувати сутність абсолютного обмеження та наслідки його застосування
- належним чином обґрунтовувати, чому не можна так само ефективно досягти законної мети, якщо передбачити винятки або можливість індивідуального оцінювання.
На жаль, Конституційний Суд України ніколи не встановлював таких вимог до повних заборон. Однак, з огляду на практику Європейського суду з прав людини, такий підхід може виявитися виправданим.
Якщо обмеження прав людини, насамперед абсолютні заборони, встановлюються законами, законодавець несе особливу відповідальність за проведення аналізу пропорційності під час законодавчого процесу. Справедливість цього твердження не залежить від того, хто ухвалює нормативний акт: Парламент, чи Кабінет Міністрів чи якась інша державна установа, уповноважена ухвалювати обов’язкові до виконання загальні правила.
Якщо в процесі виконання не можна пом’якшити обмеження або пристосувати їх до індивідуальних обставин певних осіб, законодавчий процес має передбачати поглиблене оцінювання пропорційності з усіма аспектами перевірки обмеження прав людини. Таке оцінювання має бути особливо ретельним, якщо обмеження абсолютні або якщо вони стосуються суперечливих питань, що впливають на важливі аспекти прав людини.
приклад Аналізуючи законодавство, що забороняє певний релігійний одяг, або законодавство, що позбавляє права голосу певні групи осіб, наприклад, ув’язнених, суди приділяють особливу увагу історії цього законодавства та якості врахування прав людини під час законодавчого процесу. Отже, законодавець мусить провести ретельний та глибокий аналіз обмежень, їхніх необхідності та впливу на різних осіб.
Кожна особа, права якої були обмежені, має право оскаржити законність і обґрунтованість такого рішення. Це право відоме як право на ефективний засіб правового захисту.
Воно гарантує кожній особі, яка вважає, що її права були неправомірно обмежені, можливість звернутися до судового або іншого незалежного органу, здатного розглянути всі аспекти скарги та визначити превентивний засіб правового захисту або принаймні компенсацію, якщо права вже порушили.
приклад Якщо Фонд соціального страхування відмовив у виплаті допомоги з тимчасової непрацездатності, ви можете оскаржити це рішення в адміністративному суді.
Дізнайтеся більше про адміністративний суд.
Право на ефективний засіб правового захисту поширюється й на законодавчі обмеження, включно з абсолютними заборонами на реалізацію прав людини. В Україні по такий засіб правового захисту можна звернутися до Конституційного Суду, який розглядає відповідність законів правам людини.
Дізнайтеся більше про ефективні засоби правового захисту та Конституційний Суд України.