Що таке рабство та примусова праця?
Простіше кажучи, рабство — це ситуація, коли одна людина належить іншій. Класичне рабство (володіння людьми) заборонене міжнародним правом, однак пов’язане з ним явище, яке називається «сучасним рабством», є і сьогодні.
Сучасне рабство — це експлуатація людини іншою людиною для особистої чи комерційної вигоди. Це явище може набувати різних форм, таких як боргова залежність, торгівля людьми, примусовий шлюб, домашнє рабство, сексуальне рабство або примусова праця.
Примусова праця — це ситуація, коли людину змушують виконувати роботу під загрозою покарання. Примусова праця ніколи не є добровільною і завжди включає насильство.
примітка Примусова праця не обмежується лише фізичною працею. Вона охоплює всі можливі види роботи або послуг.
У звіті «Глобальні оцінки сучасного рабства» за 2022 рік зазначено:
Щодня в ситуації примусової праці перебувають 27,6 мільйона людей. Це абсолютне число відповідає 3,5 особи в ситуації примусової праці на кожну тисячу людей у світі.
Що не входить у поняття примусової праці?
Примусова праця не поширюється на:
- роботу, виконання якої зазвичай вимагається під час утримання під вартою;
- будь-яку службу військового характеру;
- службу, що вимагається у випадку надзвичайної ситуації або стихійного лиха, яке загрожує життю чи добробуту громади;
- будь-яку роботу чи службу, що є частиною звичайних громадянських обов’язків (наприклад, обов’язкова участь у суді присяжних).
Чи можна виправдати рабство або примусову працю?
Рабство та примусову працю неможливо виправдати. Навіть у випадку надзвичайного стану в державі, що загрожує життю нації, не можна відступати від цього права.
Хто захищає це право?
Оскільки держава є головним гарантом прав людини, вона має забезпечити дотримання заборони рабства та примусової праці.
Обов’язки держави двоякі: негативні (обов’язки «не робити» щось) і позитивні (обов’язки «робити» щось).
Негативний обов’язок вимагає від держави утримуватися від порушення заборони рабства та примусової праці.
З іншого боку, позитивним обов’язком є забезпечення того, щоб державні органи не здійснювали незаконної дискримінації та вживали активних заходів для захисту. До таких обов’язків належать перелічені нижче.
1. Ухвалення відповідних законів
- Кримінальний кодекс має забороняти рабство, підневільне становище, примусову чи обов’язкову працю
- Держава має регулювати підприємницьку діяльність, оскільки бізнес часто використовується як прикриття для торгівлі людьми, де потерпілих представляють як «працівників».
- Державні імміграційні правила не мають сприяти торгівлі людьми або толерувати її (наприклад, правила можуть вимагати від усіх пасажирів надання проїзних документів).
2. Розслідування та притягнення до відповідальності
Держава має розслідувати випадки примусової праці або торгівлі людьми навіть за відсутності скарги від потерпілого або якщо потерпілий відкликав свою заяву. У разі транснаціональних злочинів відповідні держави зобов’язані співпрацювати.
3. Захист потерпілих
- Коли державні органи дізнаються, що особа перебуває в реальній небезпеці експлуатації чи торгівлі людьми, вони мають вивести її з цієї ситуації.
- Держава має допомогти потерпілим у їхньому фізичному, психологічному та соціальному відновленні.
- Держава має забезпечити потерпілим доступ до правової допомоги (консультування та представництво).
Міжнародне визнання цього права
У статті 4 Загальної декларації прав людини говориться:
Ніхто не повинен бути в рабстві або у підневільному стані; рабство і работоргівля забороняються в усіх їхніх видах.
Заборона рабства та примусової праці також передбачена в усіх найважливіших міжнародних і регіональних конвенціях із прав людини.