Що таке свобода пересування?
Свобода пересування — це право особи подорожувати з одного місця в інше.
По-перше, це право людини переміщатися в межах держави й вибирати місце свого проживання. Це внутрішній вимір свободи.
По-друге, це право людини вільно залишати державу. Це зовнішній вимір свободи.
Чи є якісь обмеження?
Свобода пересування не є абсолютною та може бути правомірно обмежена. Європейська конвенція з прав людини надає чіткі критерії, за яких обмеження вважаються правомірними.
- Обмеження дозволене національним законодавством.
- Обмеження необхідне в демократичному суспільстві:
- з метою національної або громадської безпеки
- для забезпечення громадського порядку
- для запобігання злочинам
- для захисту здоров’я або моралі
- для захисту прав і свобод інших осіб
- Обмеження є пропорційним (не більш, ніж необхідно для досягнення поставленої мети).
Ці критерії також визнані в інших міжнародних конвенціях, таких як Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, і використовуються в судовій практиці й під час ухвалення рішень на національному рівні.
Які є приклади законного обмеження свободи пересування?
-
Обмеження свободи пересування в межах держави можуть передбачати:
- заборону залишати своє помешкання під час кримінального розслідування
- загальний локдаун під час пандемії COVID-19
- заборону батькові, якому висунуто обвинувачення в домашньому насильстві, повернутися до сім’ї
- вимогу щодо надання відбитків пальців для отримання паспорта
- обмеження пересування в умовах воєнного стану.
примітка Не кожна вимога, пов’язана з пересуванням особи або її поїздками, є обмеженням. Наприклад, вимога пристебнути пасок безпеки або пройти перевірку безпеки в аеропорту не вважаються обмеженням прав у контексті прав людини.
-
Свобода вибору місця проживання може передбачати:
- заборону змінювати місце проживання під час розгляду кримінальної справи
- вимогу повідомити про зміну місця проживання
-
Свобода залишати країну
Заборона на виїзд, накладена з таких підстав:
- недійсний паспорт або документ, що посвідчує особу
- відмова від сплати митних штрафів або боргів
- під час незавершеного кримінального провадження
- порушення імміграційних правил
- у разі подорожі дитини — через відсутність згоди одного з батьків
примітка Цей аспект свободи пересування не гарантує особі необмежене право подорожувати. Наприклад, країна не зобов’язана надавати візи всім іноземцям, які бажають її відвідати.
приклад У справі «Стецов проти України» (Stetsov v. Ukraine) заявника за рішенням суду було обмежено в праві виїзду за межі країни через несплату боргу. Цей захід не був достатньо обґрунтованим і не міг бути переглянутий чи оскаржений, доки борг не буде сплачено повністю. Тому Європейський суд із прав людини визнав це порушенням права на свободу пересування.
Міжнародне визнання цього права
Свобода пересування важлива для кожної людини: можливість вибирати місце свого перебування відповідно до особистих уподобань є основним правом для будь-якої особи.
У статті 13 Загальної декларації прав людини 1948 року говориться:
1. Кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.
2. Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи й свою власну, і повертатися у свою країну.
Згодом ця свобода також була передбачена в міжнародних і регіональних конвенціях з прав людини.