Що таке право на житло?
Право на житло — це право жити в достатньо безпечному та мирному місці без страху перед свавільним знищенням чи виселенням.
примітка Право на житло — це не право на «дах над головою».
Воно називається правом на належне житло, оскільки тісно пов’язане з поняттям людської гідності.
Як визначити, чи є житло належним?
Належне житло має такі характеристики:
- Правова гарантія володіння: майно може бути орендованим або власним, державним або приватним, але всі люди повинні мати юридичні гарантії від примусового виселення.
- Наявність послуг, матеріалів, засобів та інфраструктури: це стосується всіх необхідних умов для гідного життя — безпечної питної води, енергії для приготування їжі, електроенергії, опалення, каналізації тощо.
- Доступність: витрати на житло не мають залишати людину на межі бідності чи загрожувати задоволенню базових потреб людини.
- Придатність для життя: належне житло має гарантувати фізичну безпеку людини від холоду, спеки, дощу, вітру й інших екологічних загроз.
- Доступність: має бути можливість дістатися до свого житла. Це особливо важливо для вразливих груп: людей похилого віку, осіб з обмеженими можливостями пересування, невиліковно хворих пацієнтів тощо.
- Розташування: має бути можливість доступу до місця роботи, лікарень, шкіл тощо за ціною, пропорційною доходу особи (або сім’ї). Житло також не має розташовуватися в небезпечній чи забрудненій зоні.
- Культурна відповідність: житло має відповідати суспільству, яке ним користується. Житло не тільки задовольняє потреби, але і є виразом ідентичності людини або групи, тому воно має відповідати їй.
Хто захищає це право?
Оскільки держава є головним гарантом прав людини, вона має вживати заходів для реалізації цього права.
Зокрема, держава має три типи обов’язків:
- Обов’язок поважати означає, що держава не повинна порушувати або втручатися в це право. Отже, забороняється:
- примусове виселення
- дискримінаційна політика щодо житла
- відмова в житлі
- Обов’язок захищати означає, що держава має запобігати порушенням із боку інших осіб. Він передбачає:
- ухвалення відповідного законодавства
- регулювання ринків житла й оренди
- забезпечення того, щоб приватні суб’єкти (наприклад, енергетичні компанії, постачальники води тощо) не втручалися в право на житло
- Обов’язок забезпечувати вимагає від держави вжити заходів для реалізації цього права. Він передбачає:
- ухвалення національної житлової політики
- запобігання безпритульності
- надання житлових субсидій
Що робити, якщо в держави немає достатніх ресурсів?
Право на житло не означає, що держава має будувати безплатне житло для всього свого населення.
Основою цього права є недискримінація: кожен має право жити в гідних умовах. Відповідно, першочерговою діяльністю держави має стати боротьба з дискримінацією в житлових питаннях і запобігання безпритульності.
Міжнародне визнання цього права
Війни призводять не лише до загибелі людей, а й до втрати домівок. Житло руйнується або стає небезпечним, змушуючи людей покидати його. Втрата житла завжди є травмою та призводить до втрати інших прав.
У першому каталозі прав людини, ухваленому невдовзі після Другої світової війни, Загальній декларації прав людини 1948 року зазначено в статті 25(1):
Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров’я і добробуту її самої та її сім’ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини.
Право на достатнє житло також визнається в інших міжнародних конвенціях.