Що таке право на здоров’я?
Може здатися, що право на здоров’я — це право бути здоровим. Однак це неправильно — держава не може реально гарантувати, що кожна людина буде здоровою.
Статут (Конституція) Всесвітньої організації охорони здоров’я визначає право на здоров’я так:
Насолода найвищим досяжним рівнем здоров’я
Вона передбачає:
- право розпоряджатися своїм здоров’ям і тілом
- право не піддаватися катуванням, примусовому лікуванню чи експериментам
- доступ до системи охорони здоров’я
- право на профілактику, лікування та боротьбу з хворобами
- доступ до основних ліків
- право брати участь в ухваленні рішень, пов’язаних зі своїм здоров’ям
примітка Поняття «здоров’я» включає як фізичний, так і психічний стан людини.
Хто захищає це право?
Оскільки держава є головним гарантом прав людини, вона має вживати заходів для реалізації цього права.
Зокрема, держава має три типи обов’язків:
- Обов’язок поважати означає, що держава не повинна порушувати або втручатися в це право. Отже, серед іншого, забороняється:
- дискримінація в доступі до медичної допомоги
- реклама небезпечних ліків
- застосування примусового медичного лікування
- обмеження доступу до контрацептивів
- цензура або ненадання інформації, пов’язаної зі здоров’ям
- Обов’язок захищати означає, що держава має запобігати порушенням із боку інших осіб. Він передбачає:
- затвердження законодавства, яке забезпечує доступ до медичних послуг для всіх
- контроль за рекламою в медичній сфері
- забезпечення належної освіти та ліцензування медичних працівників
- захист вразливих і маргіналізованих груп
- запобігання шкідливим традиційним і суспільним практикам
- Обов’язок забезпечувати вимагає від держави вжити заходів для реалізації цього права. Він передбачає:
- ухвалення детальної національної політики охорони здоров’я
- забезпечення достатньої кількості медичних закладів (наприклад, лікарень)
- створення системи медичного страхування
- сприяння медичним дослідженням і освіті
- підвищення обізнаності з актуальних проблем (наприклад, ВІЛ/СНІД, репродуктивне здоров’я, зловживання алкоголем тощо)
А якщо держава не має достатньо ресурсів?
Обов’язок держави забезпечити право на здоров’я поширюється на країни з різними економічними умовами. Однак держава має виконувати свої основні обов’язки:
- забезпечити доступ до медичної допомоги без дискримінації
- забезпечити доступ до мінімального рівня їжі з достатньою харчовою цінністю
- забезпечити базовий притулок, житло та санітарні умови
- забезпечити лікарськими препаратами першої потреби
- ухвалити національну стратегію громадського здоров’я
Як визначити, чи належним чином дотримується право?
Право на здоров’я має чотири основні характеристики.
Наявність
Mедичні послуги, установи та товари мають бути наявні в достатній кількості.
Доступність
Mедичні послуги, засоби та товари мають бути доступними для кожного. Прикладом фізичної доступності є лікарня на розумній відстані від дому людини. Прикладом економічної доступності є доступна ціна медичної послуги або знижка для малозабезпечени
Прийнятність
Послуги громадської охорони здоров’я, засоби та товари мають відповідати культурі та релігії, а також дотримуватись медичної етики.
Якість
Mедичні послуги, засоби та товари мають відповідати достатньо високому стандарту. Зокрема, це передбачає належним чином навчений персонал, ліки, які пройшли наукову перевірку та термін придатності яких не закінчився, робоче лікарняне обладнання тощо.
Міжнародне визнання цього права
Здоров’я важливе для кожного: коли фізичний і психічний стан людини захищено, це дозволяє користуватися іншими правами людини. Ідея про те, що концепція людської гідності також означає загальний добробут людини протягом звичайного життя, була визнана ще наприкінці 1940-х років.
У статті 25(1) Загальної декларації прав людини 1948 року зазначено, що:
Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров’я і добробуту її самої та її сім’ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини.
Це право — окремо чи в поєднанні з іншими правами — також міститься в усіх найважливіших міжнародних і регіональних конвенціях із прав людини.