Що таке право на харчування?
Простіше кажучи, право на харчування — це право на регулярний і постійний доступ до достатньої та відповідної їжі.
Це право правильніше називати «правом на достатнє харчування».
Спеціальний доповідач ООН із питань права на харчування запропонував таке визначення:
Право на харчування — це право мати регулярний, постійний і необмежений доступ, прямо або шляхом фінансових покупок, до кількісно та якісно належної та достатньої їжі, що відповідає культурним традиціям народу, до якого належить споживач, і яка забезпечує фізичне та психічне, індивідуальне та колективне, повноцінне та гідне життя без страху.
примітка Право на харчування — це не право на певну кількість калорій.
Комітет ООН з економічних, соціальних і культурних прав зазначив:
Тому право на достатнє харчування не варто тлумачити у вузькому чи обмежувальному значенні, яке ототожнює його з мінімальним набором калорій, білків та інших специфічних поживних речовин.
Як визначити, чи достатнє харчування?
Достатнє харчування має перелічені нижче характеристики:
- Наявність: люди можуть отримувати їжу як безпосередньо з природних ресурсів (сільське господарство, полювання тощо), так і купуючи її.
- Доступність: їжа має бути як економічно, так і фізично доступною. Отже, ціна має бути розумною (такою, що не змушувала б людину йти на компроміс з іншими її потребами). Прикладом фізичної доступності є продуктовий ринок на розумній відстані від дому людини — це особливо важливо для людей, які живуть у віддалених районах.
- Повноцінність і відповідність вимогам: їжа має задовольняти харчові потреби з урахуванням різних факторів — віку, здоров’я, статі тощо. Їжа має бути безпечною та не містити шкідливих речовин. Вона також має відповідати культурі.
приклад Свинина є культурно та релігійно неприйнятною їжею для ортодоксального єврея. Вона може бути поживною та абсолютно безпечною для споживання, але не повністю задовольняє вимогу відповідності.
Хто захищає це право?
Оскільки держава є головним гарантом прав людини, вона має вживати заходів для реалізації цього права.
Зокрема, держава має три типи обов’язків:
1. Обов’язок поважати означає, що держава не повинна порушувати або втручатися в це право. Отже, забороняється:
- перешкоджати доступу до їжі
- необґрунтовано припиняти програми, пов’язані з харчуванням
2. Обов’язок захищати означає, що держава має запобігати порушенням із боку інших осіб. Він передбачає:
- ухвалення відповідного законодавства
- регулювання харчового ринку (наприклад, маркування харчових продуктів)
- запобігання забрудненню землі, води та повітря
3. Обов’язок забезпечувати вимагає від держави вжити заходів для реалізації цього права. Він передбачає:
- ухвалення національної політики щодо харчових продуктів і харчування
- запобігання голоду
- надання харчової допомоги за потреби
Що робити, якщо в держави немає достатніх ресурсів?
Право на харчування — це не право бути нагодованим. Держава не зобов’язана безплатно забезпечувати своє населення харчовими продуктами.
Основою цього права є недискримінація: кожен має право на гідне харчування. Відповідно, першочерговою діяльністю держави має бути боротьба з дискримінацією в питаннях, пов’язаних із харчуванням, і запобігання голоду.
Міжнародне визнання цього права
У першому каталозі прав людини, затвердженому невдовзі після Другої світової війни, Загальній декларації прав людини 1948 року, зазначено в статті 25(1):
Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров’я і добробуту її самої та її сім’ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини.
Право на достатнє харчування також визнається в інших міжнародних конвенціях.